НАСТЕНА

(Розповідь на реальних подіях)

Настена спала, надійно заховавши свій крихітний палець в рот. Вона ще не знала, що її зватимуть Анастасією, не знала нічого і про своє незавидне майбутнє. Вона спала в теплому маминому животі під мірний стукіт її серця і була абсолютно впевнена, що так буде завжди.

Поки одного разу світ не перекинувся. Все навколо сколихнулося, засувалося. Стало дуже тісно, важко дихати. Настя звивалася всім тілом, щоб врятуватися, але випробуванню, здавалося, немає кінця і краю. А потім все раптово змінилося. Стало дуже світло, холодно і порожньо. Чиясь рука шльопнула по попі і Настя від жаху і образи заревіла.
— Дівчатко. Три кілограми шістсот двадцять грамів.

Настя раптом відчула солодкий, дурманний запах мами і затихла, прицмокуючи губами. Вже знайомий чоловічий голос запитав:
— Подивіться хоч на дочку?
Йому відповів тихий, але такий знайомий жіночий:
— Ні. Не потрібно, не хочу, віднесіть її…

Так Настя залишилася одна. Вона нічого не знала про свою маму — молоденьку і симпатичну Сашу. А про тата і сама Саша не знала-хоч би ім’я згадати, хоч би риси обличчя відновити… Ніч, галасливий натовп, музика, танці, алкоголь… Занадто пізно зрозуміла Саша, що вагітна. Занадто боялася вона повернутися до батьків в похилену хатинку в селі. І ось тепер, тільки відійшовши після виснажливих пологів, вона швидко накинула на плечі кофту і вийшла з пологового будинку. А Настя залишилася.

В цей же день з іншого пологового будинку теж одна вийшла і Оля. Її довгоочікувана вагітність зупинилася на терміні 29 тижнів. На черговому УЗД лікар зблідла і сказала, що серце не б’ється. Здається, з того самого дня серце дівчини теж зупинилося назавжди…

Коли малятку — ще безіменній-виповнилося 5 днів, її перевели в лікарню на обстеження. Там турботливі медсестрички перевірили, що в день її народження були іменини Анастасії, та так і назвали. Настя була дуже гарненька-великі очі з опахалом темних вій, такий же темний пушок на маківці, круглі щічки, губки бантиком. Вона швидко стала улюбленицею у відділенні. Медсестри ні-ні, та скидалися сльозинки-який скарб, і зовсім один. Як же складеться життя у відмовної крихти?

Одна з медсестер довше за інших стояла біля палати, де лежала Настя, задумливо дивлячись на дівчинку. У якийсь момент, немов переступивши невидимий бар’єр, вона рвучко дістала телефон і подзвонила:

— Оль? Привіт, слухай… у нас у відділенні дівчинка лежить, Настя. Їй двох місяців ще немає… Відмовна. Одна зовсім. Почекай, Оль, почекай! Вона народилася… — дівчина зам’ялася-народилася вона в той самий день. Я подумала… Оля, ну, дослухай. Ну раптом це не випадковість?? Оля? Оль?..

Дівчина спантеличено подивилася на екран, зітхнула і прибрала трубку в кишеню халата. Підійшла до дівчинки, нахилилася і тихенько сказала:
— Ех, Настя-Настя. Така була б у тебе мама світова!

В цей час Оля, уткнувшись обличчям в подушку, Вила, як поранений звір. Це був перший раз, коли вона нарешті змогла заплакати з того самого дня, як помер її ненароджений синочок. Сльози лилися безперервним потоком, подушка, здається, промокла наскрізь. Зате в грудях знову відчувалося биття серця.

Пройде ще годину, і остання сльозинка скотиться у Олі по щоці.
Пройде ще день, і вона зважиться поговорити про телефонний дзвінок з чоловіком. Пройде ще місяць, і Оля візьме маленьку Настю на руки. І пошепки скаже:
— Дісталося нам з тобою, так? Давай РАЗОМ вибиратися…

Вам також може бути цікаво:

Як знайти своє покликання

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Корисна стаття? Не пропустіть нові!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: